Как я купил шишки марихуаны и играл в футбол на Xbox с другом
Это был тот день, когда я закинул закладку, решил отдохнуть от всех проблем и просто поиграть с братаном в футбол на Xbox. А чтобы настроение было еще круче, решили покурить шишку марихуаны. Все началось с того, что мой друг прислал мне стрёмную фотку с кодом. Ну, ты понимаешь, как это бывает в нашем кругу. Никто даже не думает запасть в тему, просто пара наркоманчиков, живущих высокими днями. Звучит круто, да?
Ну, балдеж, мне срочно нужен был вес, а то как-то не по плану все совпало. Но знаешь, как говорят, где воля, там и способ! Я схватил магнит, примагниченную закладку, и отправился на поиски. Перекопал всю комнату, но, как назло, все было не на своем месте.
Но внезапно! Я обнаружил маленький пакетик с тусклым сиянием - это были шишки марихуаны! Я уже представлял, как буду шеймить своего друга за то, что не смог найти эту запретную радость. Но, все-таки, лучше было поделиться с ним.
Он пришел ко мне, и мы сразу приступили к делу. Разобрали шишку, хорошо ее измельчили, чтобы дым хорошо проходил через рот. Включили Xbox, загрузили игру ФИФА, закрутилися и начали палить. Боже мой, как же классно это было!
Мы смеялись, кричали, проклинали всех наших противников на поле. Буквально сливались с игрой, словно стали ее частью.
Все вокруг нас просто казалось несущественным - веселый гол, злой фол или просто красивая пасовка, все это было частью нашей наркотической симфонии. Мы погружались в игру до такой степени, что даже забывали про реальность за окном.
|
Мы переиграли не одну команду виртуальных футболистов, растирая их лица в пыль даже при самых сложных условиях. Мы были непобедимы!
|
Мы выпускали дымные облака и смешивали их с дымом на экране. Это было такой крутой коктейль, который не мог оставить безразличными ни нас, ни наших врагов.
|
Мы были вдохновлены, мы были одним с игрой и с наркотиками. Это было волшебно, как будто мы побывали в другом измерении, где все было возможно.
Но, к сожалению, все крутое когда-то заканчивается. Наше настроение начинало медленно спадать, а пачка заканчивалась. Уже не было той мощи в наших руках, и игра потеряла свою магию. Наркотическая симфония нашего сознания довольно быстро расплылась.
Круто жить, но не вечно. Мы понимали, что пора закругляться, потому что вес уже достиг предела. Игра на Xbox, конечно, оставила неизгладимые впечатления, но и пришло время оставить наркотическую сторону нашей жизни.
Возможно, это было опасно или глупо, но мы запомним это время как самое безумное и безумно забавное приключение в нашей жизни. Хотя и закладка с кодеином сгорела, оставив нашу память лишь матрицей безмира и впечатлений, но она предоставила нам яркие краски и звуки.
Так что, ребятки, иногда отвлечься от рутины и окунуться в мир наркомании – это плохо, но иногда так благо. Но помните, что жизнь вне экрана и наркотиков – это настоящее приключение.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...